Миттю

Червоніє небо, рум'яна калинОві

Хвилі бризи цілують ноги

Сидить біля моря старий сивий

Зустрічає поглядом хвилі пороги

Шукає пес його схвильовано гілку

Намагаючись знайти найбільшу

Він день у день носить одну жилетку

І один вголос читає віршик

Для тих, кому ще не самотньо,

До кого ночами не приходять примари

Старий присвячує свої тихі строки

Наповнені містикою наснаги

З запахом морської солі та теплого вітру

Вписані рядки в шкіряні блокноти,

Де, з  коханням до волі, до непереможного світла

Переплітаються букви перетворюючись на ноти

І дівчинка тихо підспівує в стороні

А пес слухає уважно чотиривірші

І як відкриваються сторінки при повній тиші,

І як звучать думки ніким не чуті

Як минає час розбиваючись об хвилі,

Укладаючи в обійми найщасливіших,

Там, де години ховаються в тонни,

Близьких облич, коханих, рідних..

Залишаючись крихкою, година чи хвилина,

Стає назавжди мінливою памяттю

Обіймає старий свою  світлокосу онучку

І мріє залишитися їй на віки хоч миттю ...

Присвячується дядькові  Сидоренко Василію