Між нами точок доступу нема

Між нами точок доступу нема…

А час шматує серце на частини.

Що може бути гірше, ніж ота

проклЯта вада – звичка до людини?

Настане день і я повірю в те,

що ми занадто різні паралелі,

і щоб знайти ворота у Едем –

спочатку вчаться відчиняти двері.

В той день я все забуду і збагну,

що всі ми в цім житті – чиїсь мішені,

і зорями упАдуть на траву,

згораючи, дві долі безіменні.

Солений дощ моїх минулих літ

не капатиме спогадами в серце

і створений для тебе весь мій світ

твоїм ім’ям ніколи не назветься.

Я не зустріну більш таких людей,

в чиїх руках не жаль і догорати,

а ти уже не знатимеш ночей,

що гріють душу лагідністю м”яти.

І твОї скроні вкриє перший сніг

і ледь підправить вік твій і осанку,

і осінь покладЕ тобі до ніг

листОпади віршІв моїх на згадку.

Усе,що мало бути на вікИ

лиш гіркотою досвіду назветься,

і пережиті нами сторінкИ

я спопелю вогнем чужого серця.

І знову налаштується струна

на згублені колись акорди віри…

І тільки пам’ятатиме трава

ті дві зорі…що Якось догоріли…