МОДА

МОДА

(вірш – роздум)

Скільки стежок я в житті протоптав,

Скільки зустрілось на них народу!

Про що я тільки на стежках не питав,

Про рай, про Бога, про мораль та моду!

Про моду, мабуть, найбільше всього,

Вона цікавила мене, як молода дівчи́на!

Тому що не розкривала шарму свого,

І приваблювала, як червона калина!

Я її вибрики сповна пережив на собі,

Був в мене «йожик» і був я патлатий!

Правда, кульки в мене не було в губі,

Але з вусами був і був бородатий!

Кажуть, що людина до всього звикає,

До пляжу морського і до тюремного ліжка!

А, що в житті буде, хто його знає?

Голод, війна, чи Діогенова діжка?

Хто б міг подумати, що буде модно,

Молодим череп голити, як той барабан?

Ну і що з того, що не зовсім природно,

Ну і чорт з ним, що голова неначе казан!

Довелось мені в житті поносити,

Штани латані, схожі на шмаття!

І як часто хотілось матір просити,

Викинути їх на смітник, або в багаття!

Признаюсь, соромно було до нестями,

Щось таке трухляве на себе вдягнути!

Від латок душились ми злиденними почуттями,

І так бажалось срамоту цю із себе стягнути!

А сьогодні мораль зробила черговий стрибок,

До відхожого місця – та за собою і моду!

І вдвох вони, як в лісі отруйний грибок,

Ворогам дали насолоду, а народу шкоду!

Дивлюсь, йдуть назустріч дівчата гарненькі,

Ні – не якісь африканки, німкені чи фінки!

Пливуть, наче пави – повненькі, тоненькі,

У світі найкращі, рідненькі, свої, українки!

Ідуть назустріч в порваних штанях,

Ні-ні – не в латаних, а саме - в дірявих!

О, Боже – мабуть справа вже наша швах,

Якщо в дірках, натовп дівчаток жвавих!

Ідуть дівчата і джинсою порваною чваняться,

Пливуть, всміхаються – дивіться які ми модні!

Чекають назустріч, що хлопці достойні з’являться,

А женихи бояться – гарні, але опудала ніби городні!

Все проходить і мода гнила пройде,

Перестануть і з рюкзаками на спині в театр ходити!

Може й розум в порожні голови якось забреде,

Може самі себе люди перестануть ганьбити!

Але хочеться, щоб хохли самі себе поважали,

Хочеться, щоб думали перед тим як зробити!

Нас би тоді іноземці не зневажали,

Нас би не порваних, було б приємно любити!

Адже в світі кажуть – людину поважають настільки,

Наскільки вона в своєму житті сама себе поважає!

А порвану нема за що поважати, оскільки,

Оскільки вона наче бомж зачуханий виглядає!