Могила

  В степах, де гриміла

Козацькая сила,

Від світу-потопу

Лежала могила.

Лежала могила,

Як тая цариця,

Що ї зашептала

На сон чарівниця.

І стан її пишний

Трава покривала,

І голову сонну

Калина вбирала.

І гілля калини

Плелося косами,

І кетяги красні

Спадали биндами.

Із лівого боку,

Словами ізрита,

Лежала край неї

Камінная плита.

Чи прошлого пам’ять,

Чи того, що буде, —

Що писано в нії,

Не відають люди.

Як військо, чорнобиль

Стояв на сторожі,

І пісні їй піли

Пташенята божі.

Скажіть мені, люди,

Кому з вас не мила,

Кому з вас не люба

Була та могила.

Зійдітеся ж, люди,

Край дороги станьте…

Стисніть своє серце —

На могилу гляньте!..

Могило-могило!

Ти, пишна могило!..

Де ділися чари,

Краса куди сплила?..

Коса із биндами

Лежить край дороги,

Покошене військо

Доломлюють ноги.

Пройшли тяжкі плуги

Через твоє тіло,

І пишнеє тіло,

Як вуголь, зчорніло…

І тілько лиш камінь

Край нього біліє,

Но вже письмо друге

На ньому рябіє!

І поле чорніє,

Коріння зсихає…

І бусел перистий

По скибах ступає…

Споров плуг тяженький,

Задряпало рало,

І в рани насіння

Нерідне запало.

Запало насіння,

Коріння пускає

І силу чужую

Без жалю спиває…

І в місяців кілька

Край тої могили

З чорнобилем разом

Коноплі вродили!..

Чорнобилю много!

Подивіться, люди!

Но бог святий знає,

Що то за рік буде…

Де була калина,

Там нап’ята буда…

Не верху могили

Чорнобилю груда…

І димить чорнобиль,

Заким запалає…

І “Вічную пам’ять”

Божий птах співає…