Моє царювання

Караюся змалку: чому я такий?

Навчитися б те говорити, що треба,

Заради домівки, де хлібець легкий,

Де падає манна з ласкавого неба.

Мій спокій беріг би червоний квиток,

До мене б горнулися діти й онуки.

І мав би на старість почесний куток —

Не табірні нари,

Не карцерні муки.

Та все ж, коли час мій земний промине,

Ви, друзі, підносячи келих недільний,

Ніколи не смійте жаліти мене —

Бо, може, лиш я

Був по–справжньому вільний.

Хай тіло за муром —

Та вільна душа

В глибинах зорі догостьовує радо;

Чи, може, на Хортиці серед коша

Статечно чекає козацької ради.

Мурашник для мене державою був —

Я бачив, як зводились там Парфенони.

Я в Слові свої володіння здобув —

У Всесвіті–Слові, де Божі закони.

Комфорти і статки не ваблять мене,

Не прагну за стіл з можновладцями сісти:

В земної людини життя лиш одне —

Як легко пропити його і проїсти!

Не марив я, ні, родовитим гербом

Монарха, який з неживими вустами

На троні себе почуває рабом —

Та я царював над світами.

27.11.1979