Моє вікно

Моє вікно. Перекреслене рамами.

Обплетене вітами яблунь,

обліплене листям.

Воно

з шматками блакиті

склом облите.

На ньому, мов шаблі,

танцюють блискавки дзвінколезі.

Йому належить

через квадрати

світло цідити в кімнату,

вихлюпувать з сірих стін

все темне на вулицю.

Моє вікно — то кін,

де я роль головну виконую.

Я часто бачу, як воно плаче

і журиться.

Коли я спочиваю,

воно блукає

сонними вулицями,

освітлене лампою,

обліплене листям,

воно витягує з нічної твані

зірчасте намисто,

дукачем — місяць ранній

і висипає в жменю моїй коханій.

А на світанні,

стомлене і веселе,

воно приносить мені сонце багряне,

кладе на обличчя,

мої очі лоскоче й шепоче:

— А вже нерано.—

Моє вікно віда

про мої радощі і біди.

Я до нього тулю чоло

і зір бентежний.

Моє вікно склом обмежене,

проте не завішене шторами.

Моє вікно — то моя душа прозора.

Люди, загляньте

в моє вікно!

***