Поезія

Поезія — полум'я вічне й живе,

Що світлом прорізає сутінки ночі.

Вона, наче подих, що серце веде,

Як промінь, що падає лагідно в очі.

Вона — наче ранок у чарах весни,

Що світлом розтоплює сірість і втому.

Я тону у словах, ніби в хвилях ріки,

Де кожен звук повертає додому.

Вона не кричить, не жадає похвал,

Та в серці лишає незримі узори.

Без неї б думки, наче осінній шквал,

Згубились у вітрі, розсипались в зорі.

Вона — мій простір, мій подих, мій дім,

Де кожне слово — це промені світла.

Я більше її не шукаю — вона

В моєму серці назавжди розцвіла.

Анастасія Веснянка