Молдова — країна чудес

Я — з Північної Буковини,

з дитинства між двома світами:

Брашов, Клуж-Напока, Молдова —

мій шлях крізь час і імена.

Мій тато — Андрій, футболіст,

мама — з Криму, з роду татар.

У серці дві крові шумлять,

як море й вітер, що не старіють.

У Чернівцях мене судили сміхом,

пальцями, словами, як ножами.

А я мовчала. Плакала до батька:

"Допоможи. Я не витримаю приниження."

І снилися мені дороги.

Холодна зима, бурульки на дахах.

Ми їдемо в Молдову,

у валізах — мрії й тепло.

Сосиски з сиром у лаваші,

водорості Чуке, пісня в навушниках,

англійські слова шепочуть з планшету:

"apple, child, fly…"

Мова — мій ключ до нового життя.

А в снах — тривога й ракети.

Та в кожному вікні — Санта,

іграшковий, що лізе у світло.

І я розумію: навіть у темряві

є місце для свята.

Бачу море.

Тепле, як мамин голос.

Там — дім.

Кури, гуси, хвилі й спокій.

Там пахне плачинтою і мамалигою,

і вітчим каже: "Ми тепер удома."

Я — Міхрімах Султан і Рапунцель,

з косою, у якій заплетені мрії.

Мій світ — між голками й тканиною,

між небом і сторінками щоденника.

Я — дизайнер, принцеса, дитина.

Я — та, що пережила сміх,

і тепер сміється сама.

Сон веде далі:

на Червону планету,

де будинки світяться зсередини,

а люди не знають злості.

Може, то майбутнє?

Може, там моє місце —

у світі, де все гармонійне,

де коса — оберіг,

а любов — валюта.

Я прокидаюся в Естонії.

Кіт мурчить, мов моторчик дому.

Сміх, Таллін, покупки, Байкал і Живчик.

Мама каже: «Ще трохи — і поїдемо далі».

У Британію, до казки,

де я — принцеса між принцами,

і кожен день — мов подорож у себе.

Я вчу слова, рахую до дванадцяти,

шию, читаю, мрію.

Усе життя — це сукня,

яку я створюю сама:

з кольорів, із болю,

з ніжності й дороги.

І навіть якщо вітер змін

знову кине мене в іншу країну —

я візьму з собою світло

із того сну,

де Санта приносив солодощі,

а дельфіни стрибали в теплих хвилях.

Бо я — Аманда.

І моя історія — не втеча,

а шлях до дому,

який я сама зшиваю з любові,

мов із шовку неба і нитки надії.