Moldova

Я не хочу. Чесно, **я не хочу**.

Коріння тримають, як вічний полон,

А серце кричить в порожню ніч, урочу,

"Це тут мій дім! Мій світлий небосхил!"

Мама каже: "Любо, збирай всі речі,

Тут будуть цигани, тут буде війна."

В її очах — біль важкої, гіркої втечі,

А в моїх — журба, що навіки сумна.

*Але ж Молдова...* Що значать ті слова?

Там інший вітер, інший тон землі.

Ні, це не дім! Не ті мої права

На тихий шепіт в рідному селі.

---

**Та чую голос, не мій, а її:**

"Так має бути. Життя — то не пісня.

Боже, допоможи! У цих недобрих днів

Тобі потрібна нова, світла місцина."

І я складу слова, як листи долі:

**Молдова — дім.** Так пишеться тепер.

Не за бажанням, а за Божою волею,

Де кожен подих — не страх, а оберіг.

Нехай спочатку будуть сірі стіни,

Але ж любов, що гріє нас обох,

Вона і там засяє безсумнівно,

Створивши дім із тиші і тривог.

Бо дім — це не стіни, і не край ясний,

А **серце мами** і сльози її.

Де є любов — там край наш прекрасний,

І там мій дім, хай буде він **в Молдові**.