Молодий поет

Над лугом буря свище, наче пуга,

І вітряна кряжами кряче пря,

мов не ліси хвилюють, а моря,

та в серце туга стукає, мов пугач.

Тоді виходжу в чорну ніч на ганок,

деру очима тінь, гляджу зорі.

Крізь вихор чалий кінь зарже над раном,

роздзвінно гупне копитом в поріг.

І сам не знаю, як скачу в стремена,

хватаю репане реміння нузд,

а завірюха на дворі шалена

рамена отвирає й мутить глузд.

Лиш в грудях голос дзенькає, мов мідь,

шепоче: “Молодий, не їдь, не їдь!”