Моноліти

Вечірнє небо над містом повільно темнішало,
З рожевого поступово перетворюючись у кров на руках убивць.

Шлях мене венами міста вів,
Його судинами,
До серця.

Місцевий смог та шум змусили капіляри потріскатись, перетворивши мене у власника очей кольору неба,
Кольору крові з рук моїх.

Прикінчивши ще один,
Кровоносної системи міста цього,
Кілометр,
Я нарешті задумався,
А куди ж мене мій шлях веде,
Куди ж він врешті приведе?..

Так і не дійшовши до висновку,
Не знайшовши жодного адекватного натяку на відповідь до вищенаписаного,
Шлях мій завершився.

Я прийшов до цвинтаря життів людських,
До пам’ятників нашим мріям,
А ось і вони,
Дивляться
З-поміж хмар на нас,
Мурах,
У порівнянні з ними ж,
Поки вони,
Величні мурашники,
Моноліти багатоповерхівок спального району одного із тисяч ідентиних міст,
Очікують жертв нових..

Ну,
Що ж,
А ось і я,
Беріть,
Харчуйтеся, милі мої,
Я весь ваш.