Монолоґ для Касандри

в перекладі Марти Тарнавської

Wis?awa Szymborska

Monolog dla Kasandry

(To ja, Kasandra…)

То я, Касандра.

А це — моє місто під попелом.

А це — моя палиця і стрічки пророчі.

А це — моя голова повна сумнівів.

Справді, я тріумфую.

Моя правда відлунням вдарила в небо.

Тільки ті пророки, яким не вірять,

мають такі можливості.

Тільки ті, що погано взялися за справи,

і все могло статись так швидко,

немов їх зовсім не було.

Пригадую тепер виразно,

як люди, побачивши мене, замовкали в півслова.

Сміх уривався.

Розпліталися руки.

Діти бігли до матері.

Не знала навіть їх імен проминальних.

А та пісня про зелений листок —

ніхто не кінчив її при мені.

Я любила їх.

Але любила їх звисока.

Понад життям.

З майбутнього. Де завжди порожньо

і звідки нічого легшого, як побачити смерть.

Жалкую, що мій голос був твердий.

Гляньте на себе з зір — я кликала —

гляньте на себе з зір.

Чули й опускали очі.

Жили в житті.

Підшиті великим вітром.

Приречені.

Від народження у прощальних тілах.

Але була в них якась волога надія,

промінчик насичений власним мигтінням.

Вони знали, що таке — хвилина,

ох, хоч би одна, яканебудь,

заки —

Вийшло по моєму.

Тільки що з того нема висновку.

А це ось — моя сукня, вогнем засмалена.

А це — моє пророче поламане причандалля.

А це — моє викривлене обличчя.

Обличчя, яке не знало, що могло бути прекрасним.

***