Монолог самотнього

Безпритульній, тобі, безголосій, записаній тут

На потертих плафонах, в цинобрі, запеченій кров’ю.

Вам, до краю близькій, найтерпкішій з усіх цикут

І з усіх екзекуцій я більше листа не відправлю.

Тут вогонь, чи повіриш, смичками сполохує тінь,

І у місті твоя вертикаль — ліхтарі, ліхтарями!

Скільки слів, скільки ран, скільки мертвих, байдужих птахів,

Скільки книг і романів, що більше уже не літають.

Вам, тобі, безпритульній, записаній десь,

Без обличчя, облич, без жури і зажурою, болем.

В безіменній могилі, в хвилінні розкритих небес

Ані грудки, ні слова, ні цвіту його не дозволю.

Це найгірше, повір, це як морок, темниця темниць, –

Ця завіра в мені, ця обітниця випита словом,

Ти вливаєш цикуту із зернят холодних зіниць,

Що у кубку печальнім самотність мою гойдає.

11.01.2024