Монолог сонного

В цей світ, що з каменю, землі й піску,

Води та пилу, куряви і вітру,

Дощів холодних, злив, громів тріскучих,

Гарячих сонць і білоклубих хмар,

Приходять сни розбурхані під небом

Стихій, війни, любові, чванства, страху

Химер, що тіні прихистку снують

І тягнуть душі в п’ятий вимір світла

У світ чуттєвих яв, чи навпаки

Лякають віщим голосом із серця,

Що п’є моря у сяєві нічнім.

І там живуть здимаючи вітрила

Грудей. Вони, здається, наче спроба

Збагнути світ із клаптиків, по суті,

Ніколи ненаписаних поезій.

Немов вони твої осколки болю,

Гурма птахів, що кинулися в небо

І там у небі, мов примхливий почерк,

Мережать хвилі втаєних рядків.

07.10.2023