Морської осені

Стоїть голубою журбою

Осінь морська голуба,

І моря бентежна плавба

З моєю злилася ходою.

І ясно далеко мені,

І морю далеко ясно,

Бо радісно нам і прекрасно

Іти в голубому вогні.

І думать, і мріять здаля

Про обрії нашої долі…

Мовчать береги ясночолі,

Мовчить ясночола земля.

І хвилі в глибокому хорі

Здіймають зелені пісні…

Іду у безсмертному морі,

І море іде у мені!..

І я відчуваю, що жив я,

Що житиму ще й живу,

Бо морю й землі не чужий я,

Бо їх я собою зову.

Бо море дало мені очі,

І простори, і висоти,

Земля дарувала турботи,

І хліба, і губи дівочі,

І ворога дарувала,

1 перемог, і горя…

Чого ж мені прикро мало

Себе, і землі, і моря?

Чи, може, це юність ревна

Поки що мене баламутить,

І я сподіваюсь даремно

Несягнене осягнути?

Чи, може, це зрілості соки

Мене вже сповняють в силі,

І меншає в небосхилі

І море, і світ високий…

1956