“Мов китиця плодів зелених на”

Мов китиця плодів зелених на

гіллі, тремтіли ми на древі ночі.

Не джерело внизу, а вишина

з-між верхніх віт лякала наші очі.

Прийшов брунатний звір

і воду пив,

о стовбур терся спиною крутою.

Й листок поворухнутися не смів –

лиш ми зірвались: падали з тобою.

Таке буває у страшному сні.

Такого уві сні не може бути.

Ми

гострі ікла й ратиці страшні

замалювали кров’ю, щоб забути.