...мов квіти

Ми щирі та пахучі подарунки.

Даруємо приємні відчуття,

ми прикрашаємо оселю, щедрі на цілунки.

Є певним доказом щасливого життя.

Та з часом, не помітні для господаря.

Не тішимо своїми кольорами.

Ми ті ж, та не даруємо захоплення.

Блідніємо і смердимо, одноманітними словами.

Ми мертво дивимось на підвіконні,

як спогади минулих днів.

Хоча живі, хоча такі ж червоні,

Та не повернемо вже той запал подій.

Засушуй нас, і зберігай роками,

Як інтер’єр свого буття.

Та не відчути пелюстки руками,

Що втратили колишній смак життя.