Мов той камінець, гіркотою розчавлене слово.

Мов той камінець, гіркотою розчавлене слово.

Німота-немога питанням застиглих годин.

Та сниться мені, що наступить вона, відбудова.

Країна підніметься - квіткою в сонці - з руїн.

О, ненечко-земле, багато, багато страшного!

І сльози, і кров - нескінчений жахливий зв'язок.

Та сниться мені, що наступить вона, перемога,

її протрубить вічно юний барвистий бузок.

Це буде, це буде - я чую мінливим відлунням,

як пісню виводять крила її, ладні рядки.

І знов по Хрещатику будуть гуляти красуні

та небо безмежне в долоні візьмуть діточки.

Відбудеться - так! - відбудова, відродження щастя.

Насправді - на справі - не тільки у бажаним сні.

Але не відкриються страчені ті оченята.

І гірко мені,

в митях-митницях

гірко мені.