Мова образів і літер

Мій любий друже, знай, **я пишу обра́зно**,

Не як вказівку чи сухий буква́р.

Я ніколи **не висвічую** свою домівку явно,

Бо серце — то не **філіжа́нка** , а вівта́р.

Мій край — це **символ**, не конкретне місце,

Це **генетичний код** у глибині.

Я пишу так, **аби людина знала** й мислила,

Що треба **любити свою землю** й інші **народи** — ні!

Коли я кличу: **"Львівщина"** чи **"Полтавщина"** —

Це **образ** праці, мужності й пісень.

Мій рід **звідти**, то є давня **про́щина**,

Що освітлює теперішній мій день.

Моя **прабабця**, сильна, як **Кодри́** в Молдові,

Пішла заміж в **Одеську область**, у степи.

Її коханий, мій **прадід** — **Австріяк** і **Молдован**,

Що мав **Румунську** кров і чисті **ступи́**.

Бабуся вийшла заміж аж у **Крим**,

Де поєднались гори й солоне море.

Тому в моїх словах **— Transilvania** й **Рим**,

І гагаузький смуток, й румунські хори.

**Це образно**! Це мій духовний **капітал**.

Мій вірш — то пам'ять, що крізь час живе.

Я **багата** тим, що світ мені віддав,

І що крізь мене до людей іде!

***