"мова тутешніх берегів осягалася навмання..."

мова тутешніх берегів осягалася навмання

з метеликом який заблукав у вітрі

з квіткою жасмину що загралася із вітром до втрати запаху

з витонченою гнучкістю твого голосу яка завжди могла

огорнути будь-яке божевілля мого світу

де ж

де ж насправді стояла кома у фразі

піти не можна лишатися

коли розділові знаки ще не злетіли мов запобіжні болти

з розхитаних до поезії частин мови

на цих берегах

де після заходу сонця його вірнопіддані соняшники

втуплюють погляди в землю шукаючи підкоп під лінією обрію

де камінчики гострі дряпають дно ріки

де простерта долоня ніч розпрозорює

де спокій

де спомин

де сповідь

де два голоси

відпущені у вільне плавання

ще тримаються коренями слів

спільними для обох

немов у спіритичному сеансі навиворіт

закликаючи до себе віддалену тілесність

жінки огорнутої фатою з білого дня

чоловіка що її відгорнув

мова погідних берегів

відчужує звичний синтаксис

мов пересаджене донорське серце

бо ні розлука ні ріка ні двоє

більше не піддаються ословленню

03.05.21