мовчання піску

мовчання піску,

глибоке і душне мовчання —

поглинутий жаром, я весь, наче краб, на піску.

я весь, наче риба, зодягнений в синю луску,

лежу,

наді мною повітря — розбілене море.

і я розтуляю повільно розпечені губи

і п'ю молоко із солоної вдень і терпкої вночі

висоти.

мій друже, то хто ж, як не ти

в подобі людській укотре на берег приходиш,

і кличеш додому,

і страшно тобі підійти.

зіниці мої — піщані обвітрені судді —

тебе споглядають і дім свій знаходять в тобі.

а ти, попрощавшись, ідеш, бо вже темно і пізно,

і всі переповнені гнізда

скоро замкнуться на ніч.