мовчати

мовчати! доки сумніви буденні

тьмяніють у тривалості сльоти

у смутку трав де тихі і нужденні

давно не помічають гіркоти

густого безвідмовного причастя

коли престоли дозволяють спать

коли АЛЕ задовге

як завчасся

і спомини примари мерехтять

відтворюючи наче заклинання

і цвіль вростаючу у зоряну канву

віршів твоїх розхристаних послання,

мов крик ворон в грудневу синяву