Мовчи, тебе читатиму, як книгу

Мовчи, тебе читатиму, як книгу,

Доки зорі обіймають теплий місяць.

Нехай топиться заледеніла крига

О дванадцятій, на тому ж місці.

Обернись – і запалаю новим світлом.

Ти той, кого не зможу відпустити

Та затамує подих навіть літо:

Живу любов так тяжко пояснити.

Стану стіною між тобою і нещастями,

Упаду блискавкою, якщо буде темно.

Розчинюсь у повітрі тихою радістю

На пристань мрій повернемо, напевно.