Мовчить моя Муза в журбу загратована

Мовчить моя Муза в журбу загратована,

Їй тяжко в задушній юдолі земній,

Людськими нікчемами вщерть закатована,

Страждає, сумує і скніє у ній.

Летіла на крилах надії замріяна,

Натхнення любові несла у пітьмі,

Зірковим і Сонячним вітром обвіяна

Потрапила бідна на посміх юрмі.

Розумне і добре і вічне посіяти

Бажала між люди заради людей,

А вийшло намарно за вітром розвіяти,

Стороняться люди блаженних ідей.

Не з'їсти розумне і вічним не вкритися,

А доброго мало усюди усім,

Не хочуть нікчеми із ближнім ділитися

Допоки не вдарить розгніваний грім.

Для Музи немає нічого страшнішого

Ніж складені крила і очі нікчем,

Вона позбавляється найголовнішого,

Можливості бути добра сіячем.

Нагоді що зникла вже не повернутися

Назад у часи нерозумні та злі,

Нікчеми ж воліють крил Музи торкнутися,

Десь чули щасливими будуть тоді ...

24.03.2021