Моя історія

Я йшла крізь тіні дитячі,

Де сміялись, знущались,

Де колір шкіри — мов вирок,

Де в садочку били, обливали брудом,

Де слово „макака“ було ляпасом світу.

Я переїхала в Молдову,

Закрита школа, нові друзі,

Жили разом у стінах,

А додому — лише на вихідні.

Там я зустріла Микиту,

Мій світ став тепліший.

Хоч я хотіла бути лікарем,

В Україні спіткала біль —

Хлопець мене бив, насилував,

І іспитів не здала.

Та серце моє пам’ятає теплі дні

Школи при церкві, де ми разом навчались.

Я обрала швацьку професію,

В коледжі святого Іоана Предтечі,

Тут навчання і молитва,

І лікарі, і психологи,

Все, що потрібно, щоб рости.

Мої руки знають тканину,

Моє серце знає страх і любов.

Епілепсія — тінь, що ходить поруч,

Ліки тримають мене,

Щоб я не впала зовсім.

Я купила енциклопедії,

Щоб знати про світ: тварин, рослини, птахів.

Я навчилась читати, пізнавати мови,

І серце моє відкрите для радості.

Я кохаю Микиту,

Та доля веде нас окремо.

Я не зможу народити дітей,

Але в мене є сила любити,

Є мама, є віра,

Є мої маленькі радощі.

Я йду своєю дорогою,

Своїм шляхом в коледж, у майбутнє,

Я вчуся жити, вчитися, творити,

І розповідаю вам —

Життя буває важким,

Але в ньому є світло,

Є маленькі радощі, що тримають нас на плаву.