Моя любов — як тихе озерце,

Моя любов — як тихе озерце,

Що відбиває сонячне лице.

Але твоє — як вічний камінь,

Що не відчує ні тепла, ні рани.

Я чекаю на слово, на знак,

На твій погляд, на твій крок.

Але ти мовчиш, іде дощ,

І я розумію, що це — кінець.

Я сплела вінок з ромашок білих,

І поклала тобі на порозі.

Але ти пройшов, не помітивши,

І я зрозуміла, що це — сльози.

Я співаю пісню про нашу любов,

Хоч знаю, що вона — лише в мені.

І ехо мого співу — як дощ,

Що капає на вікна твоєї душі.

Моя любов — як маленький пташок,

Що летить до твого вікна.

Але ти зачинив його,

І він розбився, впавши на землю.

Я — як тінь, що йде за тобою,

І не може догнати.

Але я все одно буду йти,

Бо без тебе я не можу дихати.

Я дивлюся на тебе,

І бачу, як ти посміхаєшся.

Але не мені, а іншій,

І я розумію, що це — кінець.

Моя любов — як сонце,

Що зігріває твою душу.

Але твоя — як вічний сніг,

Що не тане ніколи.

Я пишу тобі листи,

І кидаю їх в річку.

І вони пливуть, і пливуть,

І не знаходять твій берег.

Я дивлюся на зорі,

І думаю про тебе.

Але ти далеко, дуже далеко,

І я розумію, що це — кінець.