Моя шахта

Любим моїм землякам- 

криворіжцям

Мені хоч очі зав’яжіть,

Я і вночі знайду

Старий кар’єр, де батько мій

Довбав колись руду.

Я змалку знав, які важкі

Вкладаються труди,

Щоб крізь каміння і жорству

Пробитись до руди.

Серед кар’єрів і копрів

Дитинство прогуло,

Я став поетом, і мене

В глибини потягло.

Я пробивався крізь нудьгу,

Сипучу і тверду,

І сміху поклади шукав,

Як золоту руду.

Іде продукція моя

Повільно “на-гора”,

А пильні критики стирчать

Біля мого копра.

Один говорить: — Це — руда. —

А другий каже: — Ні! —

А ще якийсь свої гріхи

Приписує мені.

Я їм сказав би: злазьте вниз

Та спробуйте довбать.

Це вам не те, що вказівки

З порадами давать.

Одне — трудитися вгорі,

А інше — в глибині.

І ще таке сказати їм

Хотілось би мені:

— Якщо руда — нехай мій сміх

Видзвонює, мов сталь,

А не руда — то не біда

І не великий жаль.

На другу зміну стане хтось,

Коли я геть піду,

І краще видасть “на-гора”

Ту золоту руду.

Нехай то буде мій земляк,

Простий шахтарський син,

Що сміх добуде не з верхів,

А з трудових глибин.