Моя синьоока земля,

Моя синьоока земля,

Сльозами і кров'ю умита.

Хустинка різдвяна твоя

В ріллі чорнозему зарита.

Розливи полів золоті

В колоссі відбитого сонця.

Ти жила у величі тій,

А нині — в розтрепі волосся.

Рубці на сорочці твоїй —

То кров, що запечена сонцем.

З ярма ти втікала в сади,

В цвітіння наливів дівочих.

Ти билась, вмирала, жила,

І крові не мала ти жалю —

У ріки часів віддала

Під плач соловейка у гаю.

О рідна чорнява моя.

Земля мої прадідів сивих.

Я хочу побачить тебе.

Без скверни кайданів манливих