«Моя, твоя – Сансара»

Омити серце весняним дощем

Влюбити в себе нарцисову вроду

Створити цвях, розділивши на два

Свої страхи і чужу непокору

Купити дім, не змінивши ім'я

Занести в нього старий весь непотріб

Чому людина є «ми» і «життя»,

Хоча «людиною» зветься не кожен

Зламати квіти, погнути цвяхи

Спалити дім, і не це серце знає

Взяти життя і почати з нуля

Твоє життя, твою мову і долю–

Одне життя, що йде знову і знову...




11.04.2026

P.S. "Це мій перший такий філософський вірш, тож чекаю на ваші рецензії в коментарях"