Моя Україна

Моя Україна – це квіти ясні,

що тільки на волі цвітуть,

моя Україна – подих весни,

що зігріває крізь холод та лють.

Моя Україна – не штучна межа,

що з болю та страху постала.

Моя Україна – людина жива,

що хлібом гостей зустрічала.

Українець, татарин, білорус або грек –

для мене усе це єдине.

Ти – рідна людина для мене навік,

бо ти і є Україна!

Грузин, росіянин, єврей чи поляк –

на спільній землі ми родина.

Для мене назавжди ти брат і земляк,

бо мати у нас – Україна!

Малята в темнім пологовім домі

до нас рученята свої простягають,

усі ті, кому так бракує любові,

в дитячім будинку нас вірно чекають:

немає різниці – свої чи чужі,

для мене сім’я неподільна.

Усі вони разом – діти мої.

А діти мої – це моя Україна.

Ти, помираючи, знову воскрес,

коли серце наповнене Світлом.

Моя Україна – це голос Небес,

що лине Новим Заповітом.

Моя Україна – це серце моє,

де гинуть образи й зло,

де кожного дня оживає нове,

розквітли любов і добро.

Україна – це краще у кожному з нас,

це мужність, це віра й прощення.

Так світу потрібна вона у цей час,

щоб душам вернути натхнення.

Моя Україна – це праведний шлях,

що треба нам гідно пройти до кінця,

без страху, без кривди, з любов’ю в очах

і в ньому шукаючи – стріти Творця.

Моя Україна – сльози всіх матерів,

що не втомились любити,

роками чекають живими синів,

які рідну землю пішли боронити.

Моя Україна – це справжня Любов,

якою можливо лише ділитись.

Вона неподільна, неначе Душа,

і тільки в Любові їй дано розчинитись.

Моя Україна – не статус, не бренд,

не кумир, не влада, не сила.

Моя Україна – це ніжність батька

і радість рідного сина.

Її збережи, мій сину, живою,

бо вона так красива!

У серці завжди хай буде з тобою

саме ця – твоя Україна!