Мої рідні краї втоплені у крові

Мої рідні краї втоплені у крові воїнів разом із кров'ю мерзоти,

Мої рідні степи випалено градами.

Мої спогади повертаються в час "до того".

До того, як сам час перестав існувати.

До лютого дві тисячі двадцять другого року.

Колись я писала про ті степи та свою війну,

Про те, що у тих степах кожен — то воїн.

Про це мені завжди нагадував степів гомін.

Але воїн — це кожен. І навіть у саме цю

Секунду вмирає один із них у запалі бою.

Мої рідні краї

захлинаються у кровí,

У недопалках куль

та у ребрах градів.

На пам'ять з часом

не вистачить навіть спогадів,

Та й часи не такі фартовí,

Щоб повертатися до таких обрядів.

Мої рідні краї...

Такі любі й такі кохані.

Я ніколи не зможу забути

природу моєї Басані.

Я ніколи не зможу пробачити й зрозуміти,

Якою мерзотою треба бути

Щоби чекати на квіти,

Коли ти вбиватимеш всі людські заповіти.

Один в полі не воїн? Та воїн!

І воїнів безліч в полях запорізьких.

Наші люди є скрізь.

Вам чути їх гомін.

Дослухайтесь.

Чуєте?

Церковні дзвони

Вже відспівали

Вас

Оркошистський

Народе.

Ви просто спомин.