Мої шляхи

Мої шляхи, несповідні й тернисті,

наскрізь камінням сивим поросли.

Не з золота, а з днів своїх намисто

дозволили вони мені сплести.

Я не ховався і не зрадив долі,

батьків й дідів своїх не забував.

Чому ж я й досі, як і всі - в неволі?

Невже я знову справді заблукав?

Я знаю лиш, що я не зраджу шляху.

Бо він один, а іншого - нема.

Посеред кривди й зради, і сучасних жахів,

я знаю, що живу я недарма.