Моїй Леонорі

Ні, тебе нема, нема на світі,

Ти з’явилася у ніч осінню,

І уста твої, уста напіврозкриті

Я зустрів побожно, як святиню.

Ти з’явилась тихо, щоб мене збудити,

Блиснуть і розвіятися тінню,

І навіки в серці спогад полишити

Про солодку ніч, ясну і синю.

Пропливають чисті образи жіночі,

В їх я відблиск — відблиск твій — шукаю…

Ті ж уста, ті ж незглибимі іскри-очі,

А чогось нема. Чого? Не знаю.

І колише серце вічний біль та мука…

Ні, тебе нема на світі, білорука!

1911-1918