Мрія

Мріялось — Фінляндія, сніг і спокій,

Де олені ходять вільно між сосон,

Де Санта з листівкою, не з телевізора,

І всі живуть — повільно, без сліз і сором.

Хотілося щастя — простого, домашнього,

Каву гарячу, світла, не фальшивого.

І я приїхала — у містечко біле,

Де кожен другий каже “tervetuloa”, мило.

Оптові ціни, магазини, знижки,

І все по полицях — аж душа сміється.

Та свято приходить, шампанське шипить,

А в серці щось холодне дзвенить.

Бо сидиш із бокалом — одна у вікно,

І думаєш: “Що далі? Куди воно?”

Зарплата в кінці, а вже порожня хата,

І йдеш до сусідів — бо там тебе чекають.

Не скупі, не пихаті, не злі —

Вони просто Люди, як ти і я.

Діляться хлібом, не словом з екрана,

І в тому теплі — ніби мама вдома.

Та потім розумієш: десь між снігами,

Де білі дахи, мов ковдра над снами —

Тут теж є тіні, знайомі й темні,

Тут теж лунають московські теми.

І думаєш: “Боже, я ж втекла від того,

А воно — кругом, в кожному слові, в політиці, в колі…”

І знову болить, як 2014-й,

І серце стискає — мов вітер при Арктиці.

І знову мрієш не про Фінляндію навіть,

А про дім, де все болить, та правда жива.

Бо краще плакати в Україні від правди,

Ніж усміхатись серед фальші чужа.