Мудрість

Куди б хто не дійшов,

То рушав він завжди сам.

Дорогою Сову надибав

Переходив поле вплав

Або у човні,

Лежав, дивлячись у зорі,

На спині.

Коли траплялась річка, то йшов по воді

Або йшов по дну.

Йшов так, як було вигідно йому.

А Сова то поруч,

То злетить униз.

Впаде до хмар, але відчує землі удар.

А він на те не звертає уваги,

Надто вже цікаві під ногами трави.

А синющі травинки -

Це небезпечні тваринки.

Кусаються.

Ніколи не вітаються.

Але ж цікаві страх які.

"Ну добре, знову зведу очі на поле.

А там зорі дрібні.

Там ліс тисячолітніх зір.

Там ліс дрібних тисячовічних дубів.

Полтавщина?

Ніт, ніт. Скоріш Загравщина.

Та й добре. Пливу далі.

Сова повертається,

Моя... Не скажу. Вона була на фестивалі."

Так подумав той хтось,

Долаючи свою дорогу.

Багато ще пригод сталося по тому.

Просякнуті метафорою й ароматом дому.

Адже всі вони вони відбулись у його межах.

У товщі пилу й павутинних мережах.

А той хтось пішов все ж геть із дому,

А рушав він завжди сам.

Дійшов таки кудись, доплив із Совою.

А вона зібрала пил і розклала по місцям.