n

Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,

Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,

І люди зустрічні записані буквою n,

У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.

І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла

На свічадах червоною барвою, як невідома,

І тіло твоє мов любові земна шкала

Доплюсовує схлип і накреслює літеру лона.

І дерева стоять, мов повторюють літери ті,

І птахи у польоті накреслюють алфавіти,

І в центрі землі ти описуєш значення π,

Озирнувшись довкола, коли зупиняє вітер.

А тоді імена виростають з покручених крон,

Ті які називав, але ті, що в тобі не розквітли,

Забирає до себе їх осінь, немов би у сон

І пам’ять збирає сади з не відмовлених літер.

Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,

Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,

І немає кінця тим рядам із постійними n,

І немає, до слова, більше мого рівняння.

21.04.2024