N.N.(Із Бродського, на память вірній подрузі В.Г )

У прірву мою падав не стілець:

у мою прірву полетіли замки.

І я кричав у неї …я молив

 лиш як безодня у безодню стане.

У темряву , у час * , в богів

на межі розпачу й безумства ради

палив листи , і ними грів

снігів пустелю за полярним краєм

І я волав , до хрипоти ,до сказу

та свій мій падав , без вагань на дно

і небо всіяне зірками

таким далеким - зроду не було.

І що листи ? -  Листи вже догоріли

в руках оголених лишень пальто

лишилося … жбурнув я слідом

у нім себе , до замків й тарілок .