N.N (Сідай мій друже ...)

Сідай мій друже , от тобі стілець

Ні – не цей , отой що ближче краю

Вдалий вибрав,знаєш , ти момент

Бо нині в ніч я вирушаю .

Мене позвали пси дороги

Опівніч вчора шкреблись об поріг 

І завиванням повними скорботи

Мені мій висміяли вік .

Згадали все - що було , що забула

Над чим сміялась , і що прокляла .

Кого любила , тих що відштовхнула

Тих що впустити просто не змогла

Що відпустила , і що не тримала

За що боротись так і не змогла

За те що впала , й те що не піднялась

І стільки слів , будь прокляті слова !

Згадали все – згадали навіть тишу

Німу , гучну – усякою була

Й самоту , й спокуси прірву

Якої край не раз і стерегла …

Усе життя – проскалили півночі

І дерли двері , запеклася кров

І доки півні не співали тричі

Вони мені мій гнали сон .

І на прощання , в заграві світанку

У силуетах , що крадуться у вікно

Вони пророчили незнане

Та все почути не вдалось .

Що буде , що грозилось стати ?

Чого боятись і чого не слід

Чи варто все-таки піднятись

і хоч давно не йшлось – іти ?

усе змовчали сучі діти

і в день сховалися новий

шляхи собачі полишивши

невже мені по них брести ?

іду , мій друже , бо ще як

почути те , що не сказали ?

дороги пси , холоне кава

я повернусь тільки жди .