N.N.

Весняний ти, ніжнобарвінковий,

Із пелюстково-лагідних пожеж

Миттєвий, вічний і довіковий.

Ти степ – широкий степ без меж.

Ти зоряний, ти співаний, ти мріяний.

Усіх лісів твої чарівні сни.

Ти поле, ти зерном засіяний.

Прадавня ніч предивної пори.

О хто ти, хто?! Скажи, відколи

Я бачу світ крізь ніжність твоїх рук?

Ти був як сонце – ген за видноколом,

Аж раптом бачу – весь ти тут.

З-під пальчиків твоїх усе таке казкове!

Ти весь мені: і космос, і душа.

Рука твоя усі вітри поборе –

За нею (можна?) буду завжди я.