“На цій землі ти вже не вперше”

На цій землі ти вже не вперше,

і доля та ж — вона одна.

Так, ніби прагне для завершень

якщо не вчинку, то хоч сна…

Усе повторюється знову:

той самий вік і люди ті ж,

макуха, гроші паперові,

пожнив’я, жорна, дерть і ківш…

На горлі ґудзик металевий,

в ногах пшеничні устілки,

той самий шлях і ті ж дерева,

лиш кущ вільшини не такий.

Ту саму хмару я вже бачив

на тому ж місці в той же час…

І небо відблиском гарячим

тоді ж висвітлювало нас.

Такий же і туман стелився

над річкою, як і тепер.

В ковбані шмат води сталився,

та раптом кущ заворушився

і рукавом усе зітер.

Він був з майбутнього, напевне,

із позачасся був, мабуть,

бо шелестом сказав він древнім:

—Ти вічним сном спиш, Павле, тут!

***