На цвинтарі

Сколихнув темні шпали

“Братіслава-Москва”…

Й тільки листя опале,

тільки зжовкла трава.

Тут — розорані схили,

вороння на ріллі.

Там — промерзлі могили

в потойбічній імлі.

Самота безутішна

і розпука така,

мов у зранених віршах

Павла Гірника.

І нема уже літа,

і надії нема,

тільки туга над світом,

тільки тиша німа,

тільки шепіт провинний

відліта до небес

та вмерзає в сльозину

обвуглений хрест.