На два голоси

— Свистілочко-сопілочко,

кленова моя гілочко,

з-під пучок дим — чи ти гориш,

чи упилася сутінню?

Чому ти на губах мовчиш,

і як тебе роздмухати?

— Ніскілечки, ніскілечки,—

відспівує сопілочка,—

гуду, гуду, мов бджілочка —

золочена струна…

В твоїх руках я гілочка

сумна і мовчазна…

Бо м’ятні твої пученьки

закуті у каблученьки,

у срібні перстеньки:

завдали серцю мученьки,

стлумивши мої звученьки,

холодні кулаки…

Торкнуться інші рученьки

і устонька палкі,

розквітну квітом рутоньки,

і серце буде чутоньки,

заграють без осмутоньки

усі лади співкі.

***