“На дзеркало води вже дише сизо холод”

На дзеркало води вже дише сизо холод,

розмивчасто тремтять углиблі береги,

і високо росте туману мур навколо,

і подолать його не вистачить снаги.

Шоломи копичок, нагускле верховіття…

Над вінцями очей пливе підталий лід,

і точать цвіркуни лунке одноманіття,

і кажани крильми клинцюють темний світ.

Мурується, росте туман під саме небо;

ув’язнена кричить десь пташка чи душа?

І погляд поміча — мур вигнавсь довкіл тебе,

і пташці ти кричиш: — Мене-е не-е залишай-ай…

***