На гойдалці

Я ще в зимі, а ти вже в літі…

Мов переважуєм на світі

одне одного.

Чи то сніги, а чи суцвіття

вкрили дорогу?

Вода наполовину з льодом

вуста тобі до крику зводить,

але ти п’єш…

В моєму кухлику на споді

крижина теж…

Дощі твої летять, як стріли,

та моїх вишгородів білих

їм не згнуть…

А мої білі заметілі

в краї твої повзуть, повзуть…

Життя цікаве і високе,

мов головою вниз завис.

І нам на гойдалці допоки

злітати в небо — падать вниз?

Кров то ударить, то відхлине,

то в жар укине, то в мороз;

життя — суцільна хитанина:

хтось переважує когось…

Літа ж свої не переважиш.

Вони потягнуть нас обох

донизу, люба… Що ти кажеш?

— Що злетимо, як «ой», як «ох»…

***