«На кучугурах минулого»

На кучугурах минулого

Повстав спогад — сонячний промінь,

Задзвенів крик у повітрі фістулою,

І похмурились золоті брови.

То не крики я чую, а зойк…

Ах, лани, зблідлі до смерті!

Серце плигає раненою козою,—

Осінь.