“На лицях зморшки, мов промоїни на глині”

На лицях зморшки, мов промоїни на глині

під зливою часів з надгалактичних хмар,

куди ми, грішні й безневинні,

здіймаємо життя свого тягар.

По колу котиться планети брила,

свій шлях гойдкий змикаючи раз в раз,

і розірвати нам не вистачає сили

жахливих пут,

а мо’ всесвітній сказ

нас полонив,

та й зв’язані ми лікарями,

що нас тримають

в жовтої зорі —

смутною Долею й Везінням хитрим — і

ніяк не можемо прийти до тями?

Струмують зморшки по чолу нові.