“на ліктях вже не мозолі”

на ліктях вже не мозолі

на ліктях п’яти

на золотисто-жовтім тлі

зринаєш п’ятим

у першого в блідій руці

курмей зов’ялий

а під проваллями синці

сліпих конвалій

у другого на рукаві

пов’язка-промінь

і місяць усмішки кривий

на вістрі коми

погнутий судорожжю слів

корозій жестів

не може третій ув імлі

очей отверзти

і я у плетиві-гіллі

мовчу четвертим

і запах безу на землі

як запах смерти…