На лови!

Вона сказала, що запах старої книжки противний,

Як кімната самотнього, що покрита дощовими плямами,

Що сонце стікає полум’яними краплями

Пластмаси вбиваючи нещасних мурах,

А найдивовижніше те, що жити цікаво тому,

Хто не дочитує книг.

«Так, так, — казала вона, — читай мені поезію своєї покірності,

Коли хочеш, скажи, як мені встати, щоб кімната

Набула рис моєї недосконалості, і важкі тіні

Годинникових човників

Хвилювались у химернім плетиві фіранки,

А з місячного сяйва вихлюпувалась піймана риба

Твоєї жертовності».

Ми збираємо краєвиди у внутрішню кишеню грудей,

Білі клуби диму нескінченної мандрівки старого потяга,

Що торохкає хребцями драконового мосту,

І я люблю дивитися з вікон його купе на тебе

З пензликом у руках, по той бік,

В той час, коли дописуєш мене,

На картині твого Всесвіту, а я роздивляюсь позаду

Спадковість своєї фігури, що напливає натхненною русалкою,

Вирізьблена на гальюні твого сповненого вітрами галеона. Тож,

Закидай сіті, мій любий, капітане!

І вирушаймо на лови!

20.11.2023