На луг лягло благословіння снігу

На луг лягло благословіння снігу —

Хитливий переплив і перелив сніжин, —

І я мовчу, немов читаю книгу

Великих, тихих, лагідних таїн.

В п’янливому, сповільненому смерку

Кружіння серця. О солодка млость!

Пурпурні снігурі, як змахи фейєрверку,

Пронизують сріблисту високость.

Я йду, й мовчу, і тепло марю снами,

Я на долонях тиші розтаю, —

Кристалик, зведений блаженними руками

На свій приділ і на журбу свою.

Запаморочений, дрімотний, заблукаю,

І ввійду в сон, і вже не вийду з сну,

І мовчазливо добреду до краю

Крізь білу, добру, вічну тишину.

1976