На межах єства, де конає учора

На межах єства, де конає учора,

І завтра повзе крізь судоми і сни,

Ця гасова лампа — і горда, й сувора —

Горить у завіях людської вини.

Пролилося світло в сліпі зоревії,

Крізь космос, що вичавив попіл і пил,

Щоб душі тримали нетлінні сувії

На зламі своїх перепалених крил.

Завіт — не чорнилом, а кров’ю заклятий,

У долю вшиває свій код ДНКа,

Щоб душі, любов’ю і болем розп’яті,

Тримали буття, де ця вічність гірка.